Рідний, карпатський мій краю.
На початку 70-х років ХХ століття дослідник історії Прикарпаття Степан Пушик висловив думку, що село Пасічна було започатковане монголо-татарами. Однак, не монголи селилися на наших землях, а представники «татарських людей», ймовірно, слов’яни, які співпрацювали з ними.
До села Пасічна належать присілки: Бухтівець, Букове, Постоята і Соколовиця.
За архівними документами, найдавніші письмові згадки про село Пасічна припадають на 1612, 1619, 1625 роки (Постоята і Соколовиця - 1848 р.). Однак сліди людських поселень на території села сягають ще до нашої ери.
Після загарбання Галичини (1772 р.) Австрійською монархією, згідно з новим адміністративним поділом село Пасічна увійшло до Надвірнянської домінії Станіславського округу, а після реформи 1867 року – до Надвірнянського повіту.
У 1858 році населення села було 2218 жителів.
У 1832 р. в Пасічні створена перша парохіальна школа, яка була на повному утриманні парафіян. У 1864 р. вчителем був Магорн Іван, до школи ходила 31 дитина. У1867 р. скасовуються парохіальні школи, і школа в селі з 1877 року стає однокласною.
Щодо культурно-освітньої праці, то вона проводилася в селі Пасічна, головним чином, в читальні «Просвіта» (заснована в 1897 році), на що і вказують звіти за 1906-1907 рр. В 1910 році було закладено другу читальню «Просвіти», яку очолив учитель Семен Медвідь.
Молодь села горнулась до пожежно-спортивного товариства «Січ», яке заснували у 1906 році. Щонеділі січовики збиралися на свої збори, на яких займалися читанням, співами і спортивними вправами.
В 70-х роках ХІХ ст. в с. Пасічна існував великий тартак (лісопильний завод), на якому використовувались парові двигуни. Робітними тартаку займалися заготівлею будівельного лісу і пиломатеріалів, які сплавлялись по річці Бистриці і вивозились вузькоколійною залізницею закордон.
В 1899 році через село проклали лісовозну вузькоколійну залізницю Надвірна - Рафайлів. Ця залізниця проіснувала до 1969 року як відомча залізниця Надвірнянського лісокомбінату, і по якій в основному перевозився ліс.
Після того, як 1 листопада 1918 року українці в Галичині взяли владу в свої руки, село Пасічна в складі Надвірнянського повіту ввійшло до Західно-Української Народної Республіки. Однак, українська влада протрималась недовго. Влітку 1919 р. Пасічну окупували поляки і село в складі Надвірнянського повіту було включене до Станіславівського воєводства.
Під час Другої світової війни жителі села воювали на фронтах, а також в УПА. В селі Пасічна проходив вишкіл вояків УПА.
За участь в національно-визвольному русі репресовано було понад 50 пасічнянців.
Після воєнних років почалась відбудова Пасічної. Завдяки зусиллям нафтовиків до середини лютого 1948 року були відновлені всі нафтові свердловини в селі.
В 1961 р. в селі заснований 588 Пасічнянський кар’єр нерудних копалин «Нерудник», який з 2006 р. став філією ВАТ «Івано-Франківськцемент».
В селі Пасічна функціонують два лісництва – Пасічнянське і Бухтівецьке.
В 1980 році в Пасічні побудована нова загальноосвітня школа, в якій навчається понад 600 учнів. В селі є клуб, 3 бібліотеки, лікарська амбулаторія.
Церковне життя села Пасічна очолюють греко-католицький священник о. Олег Гуляк та о. Олексій Градюк.
В селі є ряд історичних пам’яток та могил, а саме: пам’ятний хрест на честь скасування панщини, пам’ятник хорунжій УСС - Софії Галечко, могила вояків УПА в урочищі Перенизь.
Хороше в нас, багаті наші Карпати!
В селі Пасічна проживають хороші і працьовиті люди. Станом на 1 січня 2012 року населення села становить 6247 чоловік.
Село Пасічна і його околиці мають чудові краєвиди і природні багатства. Можна влаштовувати екскурсії до водоспаду Бухтівець, куди відстань дорівнює приблизно 6,5 км. Цікавою буде мандрівка і на гору Бзовач (934 м). За Пасічною перед селом Зеленою (присілок Фентираль) з лівого боку шосе зустріне туристів мальовнича скеля «Прощай молодість». Тут в щілинах між камінням чіпляються за життя берізки та смерічки. Побудована прекрасна зона відпочинку в Розтоці із чудесним озером.
Немає коментарів:
Дописати коментар